ЛАЙФХАКИ ДО ЗНО

ІНТЕЛЕКТ-КАРТИ: МИСТЕЦТВО МИСЛИТИ ШИРШЕ

ГЛОСАРІЙ ТЕРМІНІВ (за програмою ЗНО)

Вступ

Моніторинг — це метод постійного спостереження за станом окремих біологічних об'єктів, перебігом певних процесів в окремих екологічних системах, або у біосфері в цілому.

Моделювання — це метод демонстрації та дослідження певних процесів, явищ або організмів за допомогою їх спрощеної імітації. 

БІОЛОГІ́ЧНА СИСТЕ́МА – живий об’єкт чи система об’єктів різноманітної складності (клітина, тканина, орган, система органів, організм, біоценоз, екосистема, біосфера), що мають у своєму складі максимальне з відомих число рівнів структурно-функціональної організації, кожен з яких є сукупністю взаємозалежних елементів.

Хімічний склад клітини

Реплікація — це процес подвоєння молекули ДНК, який відбувається під контролем ферментів.

Ген (від грецького genos – рід, походження) – структурна і функціональна елементарна одиниця спадкової інформації, що є ділянкою молекули ДНК, яка контролює виникнення будь-якої ознаки в будь-яких умовах середовища.

ДЕНАТУРАЦІЯ (лат. denaturare — позбавляти природних властивостей) — процес, який супроводжується глибокими змінами в молекулах біополімерів, частіше білків. Він пов’язаний з порушенням четвертинної, третинної і вторинної структур, що спричиняє у свою чергу зміни фізико-хімічних і біологічних властивостей білка. 

У біології органогенними називають чотири елементи, які разом складають близько 96—98% маси живих клітин: карбон, гідроген, оксиген і нітроген.

Макроелементи (грец. makros — великий + лат. elementum — стихія, первинна речовина) — це хімічні елементи, що наявні в організмі у високих концентраціях. 

Мікроелементи (грец. mikros — малий + лат. elementum — стихія, первинна речовина) — це хімічні елементи, що наявні в організмі у низьких концентраціях (від 0,001 до 0,000000000001%). 

БІОПОЛІМЕРИ (грец. bios — життя + poly — численний + meros — частина, тобто той, що складається з багатьох частин) — високомолекулярні (мол. м. 103–109) природні сполуки, які лежать в основі всіх живих організмів, виконують різноманітні біологічні функції, тим самим забезпечуючи нормальну життєдіяльність.

Мономе́р — структурна ланка полімеру, низькомолекулярна хімічна сполука, яка є первісним матеріалом для синтезу полімерів.

Ендемічна хвороба — характерне захворювання для певної місцевості, повʼязане із рзкою нестачею чи надлишком вмісту будь-якого хімічного елемента у середовищі.

Ферме́нти, або ензи́ми — органічні каталізатори білкової або РНК природи, що утворюються в живих організмах. 

Коферменти (коензими) — біоорганічні сполуки небілкової природи, що є необхідними для дії ферменту.

Активний центр — особлива частина молекули ферменту, що визначає його специфічність і каталітичну активність.

Принцип комплементарності — це закономірність розташування нуклеотидів у ДНК або під час синтезу РНК, згідно з якою гуаніну одного ланцюга завжди відповідає цитозин другого ланцюга, а аденіну одного ланцюга — тимін другого ланцюга ДНК або урацил РНК.

Макроергічні зв'язки – це зв'язки, при перетворенні яких рівень зміни вільної енергії становить понад 20 кДж/моль.

Речовини, які добре розчиняються у воді, називають гідрофільними. Проте існує група речовин, які важко розчиняються у воді або практично нерозчинні, — гідрофобні речовини.

Структура та функціонування еукарітичних клітин

Еукаріоти (грец. eu — добре, благо + karyon — ядро) — організми, клітини яких мають ядро, оточене мембранною оболонкою. 

Ендоцитоз — процес активного надходження твердих і рідких речовин із зовнішнього середовища у середину клітини, поширений у всіх типах клітин. Включає фагоцитоз - поглинання твердих частинок, піноцитоз - поглинання рідини.

Екзоцитоз — це процес виведення з клітини різноманітних речовин крізь мембрану, фактично зворотний ендоцитозу механізм.

Плазмоліз - відділення протопласту від клітинної стінки при зануренні клітини в гіпертонічний розчин.

Деплазмоліз - повернення протопласту клітин рослин зі стану плазмолізу в початковий стан, що характеризується нормальним тургором.

Каріоти́п — набір хромосом, специфічний для кожного виду організмів, характеризується певною кількістю хромосом та особливістю їхньої будови.

Хромосома - це суцільний ланцюг ДНК з групою стабілізуючих білків. 

Включення — непостійні утвори в цитоплазмі, представлені у вигляді гранул, крапельок чи кристаликів, які служать для забезпечення життєдіяльності клітини, або з'являються в результаті її функціонування.

Клітинні органели — постійні компоненти клітини, що мають певну будову і виконують специфічні функції. 

Цитопла́зма — основна за об'ємом частина клітини, її внутрішній вміст. 

Гомологічні хромосоми — хромосоми однієї пари. Однакові за формою та будовою, розташуванням центромер, хромомер, інших деталей будови. 

Каріоплазма (гр. karyon - ядро, plasma - виліплене, оформлене; син.: каріолімфа, ядерний сік) - вміст клітинного ядра, в якому знаходяться хроматин, ядерця, а також різні внутрішньоядерні гранули. 

Строма — безбарвна основа пластид (органел у клітинах водоростей та рослин), в яку занурені тилакоїди — носії пігментів.

Нуклеосома — структурна частина хроматину, утворена ділянкою нитки ДНК намотаною на серцевину із основних білків-гістонів

Хромати́н — комплекс молекул ДНК та специфічних білків, що складає хромосоми.

Центромера - це ділянка хромосоми, до якої під час мітозу або мейозу прикріплюються нитки веретена

Плазмоде́сма — цитоплазматичний канал вистелений плазматичною мембраною, що пронизує клітинні стінки сусідніх рослинних клітин, сполучаючи їх між собою. 

Активний транспорт — це рух йонів або молекул через мембрану проти градієнтів концентрацій за рахунок енергії гідролізу АТФ.

Якщо речовина рухається через мембрану з області з високою концентрацією у бік низької концентрації (тобто за градієнтом концентрації цієї речовини) без витрати енергії, то такий транспорт називається пасивним.

У соматичних клітинах міститься подвійний (диплоїдний) набір хромосом, який можна розділити на пари гомологічних (ідентичних) хромосом, подібних за величиною і морфологією. 
У статевих клітинах (гаметах) еукаріотів (багатоклітинних організмів, у т.ч. людини) усі хромосоми набору представлені в однині (гаплоїдний хромосомний набір). 

Обмін речовин і перетворення енергії в організмі

О́бмін речови́н або метаболі́зм — сукупність хімічних реакцій, що відбуваються в живих організмах.

Катаболі́зм, дисиміля́ція, енергети́чний о́бмін — процес метаболічного розпаду, розкладання на простіші речовини або окиснення якої-небудь речовини, що зазвичай протікає з вивільненням енергії у вигляді тепла і АТФ. 

Анаболі́зм або пластичний обмін — сукупність хімічних процесів, що складають одну із сторін обміну речовин в організмі, спрямованих на утворення складніших сполук із простіших.

Автотро́фи, автотро́фні організми — організми, що синтезують із неорганічних речовин всі необхідні для життя органічні речовини, використовуючи енергію фотосинтезу чи хемосинтезу.

Гетеротрофи - це організми, які поглинають органічний вуглець з інших джерел для виробництва енергії та збереження власного життя. 

Міксотрофи - організми здатні до фотосинтезу і гетеротрофного живлення.

Фотоси́нтез — процес синтезу органічних сполук з вуглекислого газу та води з використанням енергії світла й за участю фотосинтетичних пігментів, часто з виділенням кисню як побічного продукту.

Хемоси́нтез — це процес синтезу органічних речовин з вуглекислого газу за рахунок енергії окиснення аміаку, сірководню й інших речовин, який здійснюється мікроорганізмами в процесі їх життєдіяльності.

Гліколіз - це послідовність ферментативних реакцій розщеплення глюкози та інших субстратів до пірувату або лактату, що супроводжується біосинтезом АТФ.

Бродіння – анаеробний ферментативний окислювально-відновлювальний процес розкладу органічних речовин, переважно вуглеводів, який проходить під впливом живих клітин або виділених із них ферментів.

Цикл Кребса — центральна частина загального шляху катаболізму, циклічний біохімічний процес аеробних організмів в ході якого відбувається перетворення двох- і трьохвуглецевих сполук, що утворюються як проміжні продукти в живих організмах при розпаді вуглеводів, жирів і білків, до СО2.

Дихальний ланцюг — сукупність молекулярних компонентів (ферментів та коферментів), які вбудовані в ліпідний матрикс внутрішніх мітохондріальних мембран і здійснюють окислення біологічних субстратів та послідовне, ступеневе транспортування відновлювальних еквівалентів на кисень з утворенням молекули води. 

Збереження та реалізація спадкової інформації

Спадковість – здатність організмів передавати наступному поколінню свої ознаки і властивості, тобто здатність відтворювати собі подібних.

Мінливість – це здатність живих організмів набувати нових ознак, відмінних від предків і їхніх станів у процесі індивідуального розвитку, різноманітність ознак серед представників даного виду.

Ген — це ділянка молекули ДНК, що містить інформацію про первинну структуру молекули білка або РНК і визначає можливість розвитку ознаки.
Геном — сукупність спадкового матеріалу у клітинах організму певного виду.
Екзон — ділянка ДНК в межах гену, яка переводиться у зрілу молекулу матричної РНК (мРНК) в процесах транскрипції і сплайсингу.
Інтро́н — ділянка ДНК, яка є частиною гену, але на відміну від екзонів, не містить інформації про послідовність амінокислот білка.
Транскрипція — процес синтезу РНК з використанням ДНК як матриці, що відбувається у всіх живих клітинах.
Трансляція — синтез білків з амінокислот, що каталізується рибосомою на матриці мРНК.
Генетичний код  — певна відповідність між послідовністю нуклеотидів в молекулі ДНК (мРНК) і послідовністю амінокислот в молекулі білка, яка нею кодується. 
Клітинний цикл — це проміжок часу від моменту виникнення  клітини до її загибелі або до наступного поділу.
Рекомбінація ДНК – це процес, у якому ланцюг ДНК розривається, а потім його фрагменти об’єднуються в іншому порядку, що призводить до спадкової  комбінативної мінливості живих організмів.
Кросинговер – процес, під час якого гомологічні хромосоми обмінюються певними ділянками.
Онтогенез — індивідуальний розвиток організму з моменту утворення зиготи до смерті.
Ембріональна індукція — взаємодія між частинами організму, що розвивається у багатоклітинних, безхребетних і усіх хордових.
Ембріон — стадія розвитку організму, починаючи зі зиготи до народження чи виходу з яйцевих оболонок.
Бластула— одна із стадій розвитку зарподка багатоклітинних тваринних організмів, якою завершується процес дроблення заплідненої яйцеклітини.
Гаструла — стадія зародкового розвитку тваринних організмів, наступна після бластули.
Запліднення – процес злиття гамет внаслідок чого утворюється зигота.
Гамета — спеціалізована статева клітина, що має гаплоїдний набір хромосом та слугує засобом статевого розмноження.
Зигота — диплоїдна клітина, що утворюється в результаті злиття гамет.
Мітоз – це спосіб поділу еукаріотичних клітин, внаслідок якого утворюються дві дочірні клітини, які мають такий самий набір хромосом, що й материнська клітина.
Мейоз — особливий вид поділу еукаріотичних клітин, характерний тільки для статевих клітин, унаслідок якого хромосомний набір зменшується вдвічі, клітини переходять із диплоїдного стану в гаплоїдний.

                                          Закономірності спадкової мінливості
Алелі — різні форми генів, розташованих у гомологічних локусах.
 Генотип — сукупність генів певного організму.
Фенотип — сукупність характеристик, властивих індивіду на певній стадії розвитку.
Домінантний алель — ген, який проявляється у фенотипі гетерозиготного організму.
Рецесивний алель — ген, який не проявляється у фенотипі гетерозиготного організму.
Гомозигота — диплоїдна або поліплоїдна клітина (особина), гомологічні хромосоми якої несуть однакові алелі певних генів.
Гетерозигота — диплоїдне або поліплоїдне ядро клітини, копії генів яких в гомологічних хромосомах представлені різними алелями. 
Чиста лінія — генотипно однорідні нащадки однієї особини, гомозиготні за більшістю генів і одержані внаслідок самозапилення у рослин або самозапліднення у тварин. 
Гібрид — результат природного чи штучного схрещування між двома організмами різних таксонів.

                                         Закономірності спадковості організмів

Статеві хромосоми – хромосоми, набір яких відрізняє чоловічі і жіночі особини у тварин і рослин з хромосомним визначенням статі.
Аутосоми – це парні хромосоми у живих організмів з хромосомним визначенням статі, однакові у чоловічих і жіночих організмів.
Гомогаметна стать –  це стать, яка має дві однакові статеві хромосоми, продукує гамети, що не відрізняються за статевими хромосомами.
Гетерогаметна стать – це стать, що визначається двома відмінними хромосомами.
 Аналізуюче схрещування — схрещування особин із домінантною ознакою у фенотипі і невідомим генотипом із рецесивною гомозиготою, з метою визначити генотип першої особини.
Генофонд – сукупність всіх генних варіацій (алелей) певної популяції. 
Спадкові захворювання – група захворювань, що обумовлені порушеннями в процесах збереження, передачі та реалізації генетичної інформації.

                                           Закономірності мінливості організмів
Комбінативна мінливість – це мінливість яка виникає в результаті рекомбінацій (перерозподіл спадкового матеріалу), що спричинені кросинговером та незалежним розходженням хромосом. 
Модифікаційна мінливість — зміни у фенотипі організму, що у більшості випадків носять пристосувальний характер та утворюються внаслідок взаємодії генотипу із навколишнім середовищем.
Норма реакції — амплітуди адаптації, що визначають межі мінливості організму, яка виникає під дією факторів середовища і контрольована його генотипом. 
Мутації — зміни генетичного матеріалу (ДНК або РНК). 
Мутагенні фактори (мутагени) – це чинники, що здатні проникати в соматичні або генеративні клітини живих організмів і викликати мутації.

                                           Селекція організмів. Біотехнологія
Штам – чиста культура мікроорганізмів, виділена з якогось джерела (людини, тварини) або об’єкта навколишнього середовища (води, повітря, ґрунту, харчових продуктів тощо).
Штучний добір – створення нових або поліпшення наявних сортів культурних рослин, порід тварин та штамів мікроорганізмів шляхом систематичного збереження особин з певними спадковими ознаками і властивостями в кількох поколіннях.
Гібридизація – процес отримання гібридів у результаті схрещувань рослин або тварин, які відрізняються між собою одним чи кількома алелями, числом або будовою хромосом.
Інбридинг – схрещування близькоспоріднених організмів.
Аутбридинг – схрещування не споріднених між собою тварин.
Гетерозис (гібридна сила) — явище, коли перше покоління гібридів, одержаних у результаті неспорідненого схрещування, має підвищену життєздатність, продуктивність, ріст, стійкість проти шкідників, хвороб.
Клонування – система методів, які застосовують для отримання генетично ідентичних клітин або організмів, які називають клонами.
Клон — сукупність генетично однорідних клітин, які походять від однієї клітини.
Генетично модифікований організм (ГМО) – організм, генотип якого було змінено за допомогою методів генної інженерії.
Химера – тваринний або рослинний організм, що сполучує в собі клітини, тканини, органи чи частини тіла різних організмів.

                                                         Біорізноманіття
Домен – таксономічна категорія найвищого рангу, що включає декілька царств.
Таксономічна одиниця – застосовується в систематиці для позначення підпорядкування різних груп живих організмів, що відрізняються одна від іншої ступенем спорідненості.
Систематика – наука про розмаїття живих організмів, завданням якої є опис і упорядковування різноманітних існуючих і вимерлих видів, їх класифікація на систематичні групи (таксони) та опрацювання природної системи органічного світу.
Таксон – одиниця класифікації.
Вид – сукупність особин, що характеризуються спадковою подібністю морфологічних, фізіологічних і біологічних ознак, у природних умовах вільно схрещуються між собою і займають певний ареал.
Філогенез – історичний розвиток як окремих видів і систематичних груп організмів, так і органічного світу в цілому.
Філогенетична систематика — область систематики, що ідентифікує і вивчає еволюційні взаємини серед різних видів життя на Землі, як сучасних, так і вимерлих.
Монофілетична група – це група, що містить у собі попередникову форму та всіх його нащадків. 
Кладограма – це діаграма, яка представляє гіпотетичний взаємозв’язок між групами організмів, включаючи їх загальних предків.
Філогенетичне дерево – дерево, що відображає еволюційні взаємозв'язки між різними видами, іншими таксонами, генами або іншими об'єктами, що мають загального предка.

                                                   Віруси. Віроїди. Пріони
Капсид – зовнішня білкова оболонка вірусу.
Віроїд – це  інфекційні агенти, які являють собою низькомолекулярну, висококомплементарну одноланцюгову молекулу РНК, замкнену в кільце, та на відміну від вірусів не мають білкової оболонки. 
Пріони – це інфекційні агенти, що складаються з білків і не містять нуклеїнових кислот.
Вакцинація (щеплення) – введення антигенного матеріалув організм людини з метою отримати імунітет до інфекційної хвороби, який запобігає зараженню або ослаблює його негативні наслідки. 
Біологічний метод захисту рослин – використання міжвидових і внутрішньовидових відносин у біоценозі та біологічних особливостей його видів рослин для знищення, контролю чисельності та шкодочинності організмів, які пошкоджують культурні рослини. 

 
                                                   Прокаріотичні організми
Нуклеоїд – місце в  клітині, де локалізований генетичний матеріал.
Кон’югація – це різні форми статевого процесу, за якого клітини одноклітинних чи багатоклітинних організмів обмінюються спадковим матеріалом.
Мутуалізм – тип співіснування різних видів, від якого вони отримують взаємну користь.
Коменсалізм – вид симбіотичної взаємодії між двома живими організмами, коли один з них — коменсал — отримує від другого їжу чи іншу користь, не зашкоджуючи йому, але й не надаючи ніяких переваг.
Нітрифікація – мікробіологічний процес окиснення аміаку до азотистої або азотної кислоти, що відбувається в аеробних умовах.
Азотфіксація— біологічний процес зв’язування молекулярного азоту атмосфери в азотисті сполуки, який здійснюють азотофіксуючі мікроорганізми.
                                                            Водорості
Зооспори – рухливі клітини  водоростей і грибів, що служать для нестатевого розмноження. 
Талом/слань – вегетативне тіло водоростей, грибів,лишайників.
Піреноїд – це клітинна органела, що міститься всередині або на поверхні хлоропластів водоростей і є центром фіксації вуглекислого газу.

                          Рослини. Вегетативні органи та життєві функції рослин
Судинно-волокнистий пучок – це відокремлені спеціалізовані тяжі тканин, утворені провідною, основною і механічною тканинами. 
Камбій – це твірна тканина, завдяки якій відбувається потовщення стебла дерев'янистих та покритонасінних рослин.
Ксилема – механічна тканина, що поділяється на судини і трахеїди.
Флоема (луб) – головна провідна тканина судинних рослин, що проводить органічні речовини у низхідному напрямку. 
Кореневий тиск – осмотичний тиск в клітинах кореневої системи, який змушує сік переміщуватися по стеблу рослини.
Фітогормони – хімічні речовини, що виробляються в рослинах і регулюють їх ріст та розвиток.
Фітонциди – це біологічно активні речовини, що утворюються рослинами, які вбивають чи пригнічують зростання й розвиток бактерій, мікроскопічних грибів та інших мікроорганізмів.

                                  Генеративні органи покритонасінних рослин
Пилкова трубка – це виріст пилкового зерна, що утворюється в насінних рослин після запилення.
Пилковхід – вузький канал у покровах насіного зачатку, через який проникає пилкова трубка.
Ендосперм – триплоїдна запасальна тканина насіння, що формується у покритонасінних після злиття центрального ядра та одного з сперміїв.

                                   Різноманітність рослин. Розмноження рослин
Життєвий цикл – це період між однаковими фазами розвитку двох або більшої кількості послідовних поколінь. 
Спорофіт – нестатеве покоління рослин.
Гаметофіт – статеве покоління живих організмів.
Спорангії – органи нестатевого розмноження, в якому утворюються спори. 
Гаметангії – органи статевого розмноження, які утворюють гамети.
Архегонії – жіночі статеві органи у вищих спорових рослин, в якому розміщена яйцеклітина.
Антеридії – чоловічий статевий орган.

                                                            Гриби
Міцелій – це вегетативне тіло справжніх грибів, що складається з тонких розгалужених гіфів.
Плодове тіло - репродуктивна частина, яка формується з переплетених між собою ниткоподібних утворень – гіф.
Осмотрофний тип живлення – це спосіб живлення, при якому організм поглинає розчинні  поживні речовин безпосередньо через плазматичну мембрану.
Сапротрофи – не організми, що отримують необхідні для життєдіяльності речовини, руйнуючи залишки відмерлих рослин і тварин, абсорбуючи розчинні органічні сполуки.

                                                        Лишайники
Соредії – утворення на таломі лишайників, які слугують для їх вегетативного розмноження.
Біоіндикатори – біологічні об’єкти, за наявністю і станом яких можна судити про властивості середовища, в тому числі про присутність і концентрацію забруднювачів.

                        Одноклітинні гетеротрофні еукаріотичні організми
Гетеротрофи – організми, що живляться готовими органічними речовинами.
Псевдоніжки − тимчасові цитоплазматичні вирости у одноклітинних організмів, а також у деяких клітин багатоклітинних організмів, що слугують для амебоїдного руху та захоплення їжі.
Вегетативне ядро – контролює метаболічні процеси, не пов'язані з розмноженням.
Генеративне ядро – диплоїдне ядро, яке  контролює процес розмноження.
Остаточним хазяїном називається хазяїн, у якому паразит виростає до зрілості та проходить статеву стадію.
Проміжним хазяїном називається такий хазяїн, у якому паразит проходить певну стадію свого розвитку тільки протягом короткого періоду.
Губки
Мезоглея – драглиста речовина у губок і кишковопорожнинних, що виділяється ектодермою та ентодермою та заповнює простір між ними.

                     Справжні багатоклітинні тварини. Загальні ознаки будови і процесів                                                                    життєдіяльності
Ектодерма – зовнішній зародковий листок.
Ентодерма – це внутрішній зародковий листок.
Мезодерма – це середній зародковий листок.
Симетрія тіла – це закономірне розташування подібних (однакових) частин тіла або форм живого організму, сукупності живих організмів щодо центру або осі симетрії.
Подразливість – здатність організму реагувати на дію подразника (стимулу).
Прямий розвиток – розвиток, при якому народжена тварина нагадує дорослу.
Непрямий розвиток (метаморфоз) – глибокі зміни структури організму, завдяки яким личинка перетворюється на дорослу особину.
Гермафродити – в одному організмі наявні чоловічі та жіночі статеві органи.
Цикл розвитку/життєвий цикл/ - період між однаковими фазами розвитку двох або більшої кількості послідовних поколінь.
                                                            Поведінка тварин
Інстинкт – вроджена схильність живих організмів до певної складної автоматичної поведінки.

Научіння –  відносно стійка зміна поведінки, що виникає впродовж життя особини й забезпечує пристосованість до мінливих умов середовища.

Хомінг (інстинкт дому) – здатність тварин за певних умов повертатися зі значної відстані на свою ділянку проживання.

Угруповання – комплекс видів живих організмів, що входять до складу однієї екосистеми.
Елементарна розумова діяльність – це здатність тварини встановлювати зв'язки між предметами та явищами зовнішнього світу й використовувати їх у новій для неї ситуації для побудови пристосувального поведінкового акту.

                                                    Будова тіла людини
Фізіологічна система органів – сукупність органів, анатомічно поєднаних між собою для здійснення фізіологічної функції.
Функціональна система органів – це тимчасове взаємно узгоджене об'єднання діяльності різних органів або фізіологічних систем, спрямоване на досягнення корисного для організму пристосувального результату:
Нервова регуляція – це регуляція діяльності організму за допомогою нервових імпульсів, що здійснюють швидкий, конкретний і короткочасний вплив на органи, і має рефлекторний характер. 
Гуморальна регуляція – це різновид біологічної регуляції, при якому інформація передається за допомогою біологічно активних хімічних речовин, які розносяться по організму кров'ю або лімфою, а також шляхом дифузії у міжклітинній рідині.
 Імунна регуляція – це регуляція за допомогою хімічних сполук й клітин, що поширюються в організмі рідинами внутрішнього середовища для забезпечення захисного впливу на клітини, тканини й органи.
Гомеостаз – це здатність організму виконувати фізико-хімічні та саморегуляційні функції, що призводять до підтримання та узгодженості складу та властивостей внутрішньої частини організму.

                               Нервова регуляція. Нервова система людини
Нейрон – це спеціалізована нервова клітина, що є основною структурною і функціональною одиницею нервової системи.
Нейроглія – це неоднорідні клітини, що заповнюють простір між нейронами й кровоносними капілярами.
Нерв – тонка волокнина в організмі людини, хребетних і більшості безхребетних тварин, що відходить від головного або спинного мозку і є складовою частиною розгалуженої системи, яка керує діяльністю організму.
Нервовий центр – це сукупність нервових клітин, розташованих в різних відділах ЦНС, необхідна для здійснення рефлексу і достатня для його регуляції.
 Нервовий вузол – скупчення нервових клітин, що складається з тіл, дендритів і аксонів нервових клітин і гліальних клітин. 
Рефлекторна дуга – шлях проходження нервового імпульсу від рецептора до органа виконавця функції.
Синапс – структура, яка дозволяє нейрону проводити електричний або хімічний сигнал в іншу клітину.
Центральна нервова система – система органів, побудована з нервових клітин, яка координує функціонування та взаємозв'язок всіх інших органів та систем органів організму.
Периферична нервова система – це відділ нервової системи, який представлений усіма нервами, що не входять до головного або спинного мозку.
Вегетативна нервова система – частина нервової системи, що регулює діяльність внутрішніх органів і систем та судинні обмінні процеси.
Соматична нервова система – частина нервової системи, що іннервує м'язи тіла; забезпечує сенсорні і моторні функції організму.
Біла речовина – це скупчення довгих відростків нейронів (мієлін надає волокнам аксонів білого кольору), які проводять нервові імпульси, вона утворює провідні шляхи, які зв'язують відділи головного мозку між собою та зі спинним мозком.
Сіра речовина – скупчення тіл нейронів та їх коротких відростків, вона утворює кору великого мозку і мозочка, у вигляді окремих скупчень нейронів (ядер) міститься в середині білої речовини.
 Мієлінова оболонка – оболонка з мієліну, що його продукують клітини нeйроглії. 
Медіатор – біологчно-активні речовини, що виробляються нервовими клітинами і виділяються в міжклітинний простір.
Мозкові оболонки –  це оболонки сполучної тканини, які оточують головний та спинний мозок.
                             Гуморальна регуляція. Ендокринна система людини
Гормони – це біологічно активні речовини, що виділяються ендокринними залозами у кров і впливають на певні органи і тканини-мішені або на організм в цілому.
Нейрогормони – фізіологічно активні речовини, що виробляються особливими нейронами - нейросекреторними клітинами.
Ендокринні залози – залози, які не мають вивідних проток і секретують гормони в кров.
Гіпоталамо-гіпофізарна система – це система, в якій гіпоталамус управляє виділенням гормонів гіпофіза і є центральною сполучною ланкою між нервовою та ендокринною системами.
                          Внутрішнє середовище організму людини. Кров. Лімфа
Резус-фактор – це антиген на поверхні еритроцитів.
Резус-конфлікт – це стан, коли імунна система матері руйнує еритроцити плода.
Аглютинація – це склеювання і осідання завислих у рідині клітин — еритроцитів, лейкоцитів.
Гемофілія – спадкове захворювання, при якому кров втрачає здатність згортатися.
Гемоліз – це процес ушкодження еритроцитів, при якому гемоглобін потрапляє у плазму.
                           Кровоносна та лімфатична системи людини
Кровообіг – процес постійної циркуляції крові в організмі, що забезпечує його життєдіяльність
Кров'яний тиск  - тиск, який кров справляє на стінки кровоносних судин.
Артеріальний тиск – кров'яний тиск, який заміряється на артеріях і визначає силу тиску крові на стінках артерій під час систоли та діастоли серцевого м'язу.
Коронарні артерії – це артерії з системи вінцевого кровообігу, що кровопостачають серцевий м'яз.
Міокард – середній шар стінки серця, м'яз особливої будови, що має властивості як посмугованого так і непосмугованого.
Епікард – це вісцеральний листок перикарда, утворений тонкою пластинкою сполучної тканини, яка зрощена з міокардом.
Ендокард – внутрішній шар оболонки стінки серця, який вистилає порожнину серця та утворює стулки і півмісяцеві заслінки його клапанів.
Перикард – зовнішня сполучнотканинна оболонка серця, являє собою тонкий, щільний мішок, в якому розташоване серце. 
Провідна система серця – група високоспеціалізованих клітин серця, які мають здатність виробляти імпульси та їх проводити.
Систола – скорочення шлуночків і передсердь під час серцевого циклу.
Діастола – розслаблення шлуночків і передсердь під час серцевого циклу.
                                         

                                             Імунітет. Імунна система людини
Специфічний імунітет – імунітет, що він розвивається специфічно у відповідь на потрапляння до організму чужорідних структур і зберігається довгий час про попередній контакт організму з антигеном.
Неспецифічний імунітет – це  імунітет, що був сформований еволюційно і допомагає боротися з чужорідними антигенам.
Клітинний імунітет – це імунна реакція, яка не залучає антитіла, а полягає в активації білих кров'яних клітин макрофагів, природніх клітин-кіллерів, Т-лімфоцитів, а також вивільняє різні цитокіни у відповідь на антиген.
Вакцина – імунобіологічний препарат з бактерій, вірусів або продуктів їх життєдіяльності, який застосовується для активної імунізації людей і тварин з метою специфічної профілактики інфекційних хвороб.
Імунокорекція – сукупність засобів і методів, спрямованих на нормалізацію функцій імунної системи.
Імунодефіцит – втрата організмом здатності чинити опір будь-яким інфекціям і відновлювати порушення своїх органів.
Імуномодулятори – це це засоби, що стимулюють гуморальні імунні реакції, клітинний та неспецифічний імунітет.
Аутоімунні процеси – це такий стан організму, при якому здійснюється вироблення антитіл до нормальних антигенів власного організму. 
Алергія – це імунна реакція організму на алерген.

                                         Дихання. Дихальна система людини
Газообмін – обмін газів між організмом і зовнішнім середовищем.
Зовнішнє дихання – надходження повітря в повітроносні шляхи і газообмін між альвеолами та зовнішнім середовищем.
Внутрішнє/тканинне дихання – споживання кисню клітинами і виділення вуглекислого газу.
Повітроносні/дихальні шляхи – це система з'єднаних між собою порожнистих органів для перенесення вдихуваного та видихуваного повітря: носоглотка, гортань, трахея, бронхи. 
Життєва ємність легенів – кількість повітря, яку людина здатна видихнути після максимального вдиху.
Резервний об'єм – це об'єм повітря, який людина здатна додатково вдихнути/видихнути після спокійного вдиху/видиху.
Залишкове повітря – повітря, яке залишається в легенях після максимального видиху.
Плевральна порожнина – вузька замкнена щілина, у якій є невелика кількість серозної рідини, що зволожує листки плеври. 
Дихальні рухи — вдих і видих відбуваються внаслідок ритмічного скорочення та розслаблення дихальних м'язів — міжреберних, діафрагми і м'язів передньої черевної стінки.
Дихальний центр – це функціональна одиниця мозку, яка розташована у довгастому мозку і забезпечує координовану ритмічну діяльність дихальних м'язів.

                                      Травлення. Травна система людини
Травний тракт – це система органів, призначена для переробки і видобування з їжі поживних речовин, всмоктування їх в кров і виділення з організму кінцевих продуктів життєдіяльності.
Травні залози – це органи, у яких виробляються й виділяються травні соки, що беруть участь у травленні (печінка, підшлункова залоза, спинні залози, залози слизової оболонки шлунку та кишечнику).
Травні ферменти – хімічні речовини, що продукуються організмом для розщеплення білків, жирів та вуглеводів до простих речовин, які засвоюються організмом.
Пристінкове травлення – кінцевий етап травлення в організмі, який відбувається безпосередньо на поверхні ворсинок тонкого кишечника. 
Перистальтика – результат координованих скорочень поздовжніх і поперечних м'язів трубчастих органів (кишечника).
Очеревина – це тонка серозна оболонка, яка вистеляє внутрішню поверхню стінок черевної порожнини і органи, що в ній розташовані.
Дванадцятипала кишка – початковий відділ тонкої кишки, розташований між шлунком і порожньою кишкою.
Клубова кишка – це нижній відділ тонкого кишечника.
Сліпа кишка – перша ділянка тоастої кишки від її початку до місця впадіння в неї тонкої кишки. 
Апендикс – червоподібний відросток, що розташований на куполі сліпої кишки людини. 
Ободова кишка – основний відділ товстої кишки, не бере безпосередньої участі в травленні, але в ній всмоктується велика кількість води і солей.

                     Обмін речовин і перетворення енергії в організмі людини
Обмін речовин/метаболізм/ - це сукупність хімічних реакцій, що відбуваються в живих організмах. 
Вітаміни – біологічно активні органічні сполуки екзогенного походження, різні за хімічною структурою та механізмом біологічної дії, необхідні для життєдіяльності живого організму в невеликих кількостях.
Токсин – сполука, що спричиняє отруєння.
Збалансоване/раціональне/ харчування – це достатнє в кількісному й повноцінне в якісному відношенні харчування; фізіологічно повноцінне харчування здорових людей із врахуванням їх віку, статі, характеру праці та інших факторів.

                             Виділення. Сечовидільна система людини
Нефрон – це структурна одиниця нирки, де відбувається фільтрація крові та утворення сечі.
Кіркова речовина нирки займає всю периферію нирки, у вигляді стовпчиків входить у мозкову речовину, має червоно-бурий колір, її товщина 5-7 мм.
Мозкова речовина нирки не утворює суцільного шару, а представлена ділянками конусоподібної форми – нирковими пірамідами – пірамідами Мальпіґі, що розмежовані нирковими стовпами кіркової речовини.
Фільтрація плазми крові з капілярів клубочка в капсулу нефрона, наслідком чого є утворення первинної сечі, яка за складом відображає ультрафільтрат плазми крові, що майже не містить білків.
Реабсорбція – повернення в кров з канальцевої частини нефрона речовин, які необхідні в організмі та води.
Ниркова миска – частина верхніх сечових шляхів, що збирає сечу, яка виділяється ниркою і надходить із чашечок для подальшого транспорту по сечоводу у сечовий міхур. 
Ворота нирки – це глибока вирізка на угнутому, внутрішньому краю нирки, сюди входить артерія, а виходять ниркова вена і сечовід.
Мозкова речовина нирки представлена темними ділянками конусоподібної форми – нирковими пірамідами .
Антидіуретичний гормон/вазопресин/ – це нейрогіпофізарний гормон, що синтезується у багатьох ссавців, його функції – утримання води в організмі і звуження судин, що збільшує реадсорбцію в збірних трубочках нефрона.
                                             Шкіра. Терморегуляція
Епідерміс – зовнішній шар шкіри, що лежить безпосередньо над власне шкірою.
Дерма – це сполучнотканинна частина шкіри, розташована між епідермісом і нижчими органами, з якими дерма більш або менш рухомо пов'язана за допомогою підшкірної пухкої сполучної тканини, часто багатої на жирові відкладення.
Підшкірна клітковина розташовується після шару дерми, у верхніх відділах пронизана колагеновими волокнами, які заповнені жировою тканиною.
Меланін – пігмент, що відповідає за колір шкіри, волосся та очей людини, синтезується меланоцитами, які знаходяться в епідермісі.
Терморегуляція – сукупність фізіологічних процесів, що підтримують температуру тіла організму відмінною від температури навколишнього середовища.
                                      Опорно-рухова система людини
Окістя – це сполучнотканинна оболонка, що покриває ззовні всю поверхню кістки, за винятком суглобів трубчастих кісток.
Компактна кісткова речовина – тверда, щільна білувата маса, яка покриває товстим шаром кістковомозкові порожнини всередині довгих трубчастих кісток. 
Губчаста речовина складається з пластинок, що перетинаються в різних напрямках, утворюючи систему порожнин та отворів, які в середині довгих кісток зливаються у велику порожнину.
Остеоцити – клітина кісткової тканини, формуються із остеобластів в процесі розвитку кісткової тканини.
Остеон – це структурна одиниця компактної речовини кістки, забезпечує її міцність.
Суглоб – рухоме з'єднання кісток скелета, розділених щілиною. Переривисте з'єднання дозволяє кісткам, що зчленовуються, здійснювати рухи один до одного за допомогою м'язів.
Зв'язки – анатомічне утворення, що складається з фіброзної тканини, основна функція якого полягає в забезпеченні механічного з'єднання різних органів, переважно кісток.
Сухожилки – утворення зі сполучної тканини, кінцева структура поперечнопосмугованих м'язів, за допомогою яких вони прикріпляються до кісток скелета.
Фасція – це оболонки зі щільної волокнистої сполучної тканини, які пронизують усе тіло, покривають нерви, органи та судини, служать своєрідними футлярами для м'язів; завдяки фасціям м'язи та  органи стабілізуються та знаходяться на своєму місці. 
Актин – родина білків, що утворюють цитоскелет клітини.
Міозин – фібрилярний білок, компонент міофібрил.
Гіподинамія – порушення функцій організму (опорно-рухового апарату, кровообігу, дихання, травлення), яке сталося через обмеження рухової активності, зниження сили скорочення м'язів.
                                             Сенсорні системи людини
Сенсорна адаптація – загальна властивість сенсорних систем, що полягає в пристосуванні до тривало діючого (фонового) подразника.
Органи чуття – спеціалізована периферична анатомо-фізіологічна система, що забезпечує, завдяки своїм рецепторам, отримання та первинний аналіз інформації з зовнішнього середовища і внутрішнього середовища організму.
Акомодація –  пристосування ока до чіткого бачення предметів, що розміщені на різній відстані від нього. 
Короткозорість – дефект зору, коли людина чітко бачить лише близько розташовані предмети, результат підвищеної заломлювальної сили оптичних середовищ ока (кришталика, рогівки) або надто великої довжини осіочного яблука.
Далекозорість – вада зору, що виникає внаслідок змін оптичної системи ока, і проявляється у вигляді нездатності сфокусувати зір на прилеглому об'єкті.
Астигматизм – недолік ока, зумовлений несферичною формою рогівки або кришталика, за якого промені світла не фокусуються в одній точці, внаслідок чого на сітківці утворюється спотворене зображення.
Дальтонізм – спадкове захворювання, рідше набута особливість зору людини та приматів, що виражається в нездатності розрізняти один або декілька кольорів.
Оптична система ока – складна структура, що складається з рогівки, кришталика, передньої камери, скловидного тіла, сітківки та призначена для того, щоб розсіювати заломлення і фокусувати світловий пучок для створення якісного зображення. 
                                      Вища нервова діяльність людини
Збудження – це фізіологічний процес, який виникає в кожній живій клітині чи тканині будь-якого організму як реакція на подразнення.
Гальмування – активний процес у центральній нервовій системі, який проявляється пригніченням збудження або повним його припиненням у відповідь на подразнення.
Умовний рефлекс – складна пристосувальна реакція організму, що виникає під час утворення тимчасового нервового зв'язку (асоціації) між сигнальним (умовним) та підкріплюючим його безумовним подразником.
Тимчасовий нервовий зв'язок – це зв'язок, що утворюється при одночасному збудженні центру безумовного рефлексу (наприклад, харчового центру) і нервового центру якого-небудь аналізатора (наприклад, нюхового). 
Пам'ять – це психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні, наступному відтворенні та забуванні минулого досвіду, дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини.
                                    Репродукція та розвиток людини
Вагітність – період, коли зародок розвивається всередині матки жінки.
Плацента – тимчасовий репродуктивний орган жінки, що з'єднує плід зі стінкою матки, забезпечуючи кровопостачання, терморегуляцію, обмін речовин та харчування плоду.
Статеве дозрівання – процес досягнення організмом анатомічного та фізіологічного розвитку, що робить його здатним до розмноження.
                                    Екологічні чинники. Популяція
Екологія – це наука, що вивчає закономірності відносин між організмами та довкіллям, а також організацію і діяльність надорганізмових систем (популяцій, видів, біоценозів, біосфери).
Екологічна валентність – здатність організму витримувати певну амплітуду коливань факторів навколишнього середовища.
Екологічна ніша – це фізичний простір з властивими йому екологічними умовами, що визначають існування будь-якого організму, місце виду в природі, що включає не лише становище його в просторі, а й функціональну роль у біоценозі та ставлення до абіотичних факторів середовища існування.
Обмежувальний чинник – чинник середовища, який найбільше відхиляється від оптимуму дії серед всіх інших факторів і виходить за межі витривалості.
Песимальні умови – це умови, в яких активність організму значно обмежена дією зовнішніх умов.
Толерантність – екологічна пластичність; здатність організмів витримувати відхилення чинників середовища від оптимальних. 
Популяція – сукупність організмів одного виду, що займають обмежений ареал (територія поширення) та ізольовані від інших популяцій даного виду. 
Структура популяції – це організація популяції, тобто співвідношення різних окремих частин популяції між собою за різними ознаками; виділяють вікову, статеву, просторову та генетичну структури популяції.
Популяційні хвилі, або хвилі життя – періодичні або неперіодичні коливання чисельності особин організмів у популяціях під впливом різних чинників.
Мінімальна життєздатна популяція   полягає в тому, що кожному виду властивий специфічний для нього мінімальний розмір популяції, порушення якого ставить під загрозу існування популяції, а іноді і виду в цілому.
Середовище мешкання – це сукупність умов, у яких мешкають особини, популяції та угруповання організмів різних видів.
                                                      Екосистеми
Біотоп – це ділянка поверхні Землі з більш-менш однотипними умовами існування 
Біотичні зв'язки – зв'язки між живими організмами в екосистемі.
Біоценоз – сукупність рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, що заселяють певну ділянку суші або водоймища (біотоп); вони пов’язані як між собою, так і з абіотичними факторами середовища. Біоценоз – це динамічна, здатна до саморегуляції система, компоненти якої (продуценти, редуценти і консументи) взаємозалежать один від одного.
Екологічна піраміда – графічне подання зміни кількості біомаси на кожному трофічному рівні екосистеми. 
Мозаїчність біоценозу пов’язана з просторовою неоднорідністю популяцій, особливо у випадку нерівномірності розподілу особин виду-едифікатору. Основною причиною мозаїчності є неоднорідність земної поверхні: сухіші чи вологіші, родючіші чи бідніші місцезростання, розташування елементарних форм рельєфу тощо. Важливою причиною мозаїчності виступає історичний фактор – часова нерівномірність розвитку біоценозів 
Продуктивність екосистем – це кількість органічної речовини (в одиницях маси або енергії), що виробляється з одиниці поверхні за одиницю часу. 
Сукцесія – послідовна необоротна й закономірна зміна одного біоценозу іншим на певній ділянці середовища.
Трофічна сітка – це сукупність напрямків переміщення речовини в межах екосистеми.
Видове багатство біоценозу – це загальне число видів, що мешкають в певному біотопі.
Видове різноманіття біоценозу – це кількість видів живих організмів, що входять до біоценозу і визначають різні трофічні рівні в ньому. 

                                           Біосфера як глобальна екосистема
Антропогенний/антропічний/ вплив – це прямий і опосередкований вплив людства на навколишнє середовище та його компоненти внаслідок господарської діяльності.
Біосфера – загальнопланетна оболонка Землі, склад, будова й енергетика якої зумовлені діяльністю всієї сукупності живих організмів.
Біогеохімічний цикл – це система незамкнутих і незворотних колообігів хімічних речовин; повторюваний процес взаємопов'язаного перетворення, переміщення речовин у природі, який має циклічний характер, відбувається за обов'язкової участі живих організмів.
Екологічна мережа – єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища.
Екологічна політика – це комплекс заходів, спрямованих на охорону довкілля, збереження і відновлення природних ресурсів, запровадження безвідходних і маловідходних, екологічно чистих технологій, розвиток природоохоронного виховання й освіти, правова охорона екосистем з метою забезпечення оптимальних умов природокористування.
Жива речовина біосфери – це вся сукупність тіл живих організмів в біосфері, незалежно від їх систематичної приналежності.
Біогенна речовина – продукти, породжені живою речовиною (торф, нафта).
Біокосна речовина – продукти, що утворюються при взаємодії живої речовини з неживої природою (наприклад, грунт).
Нежива (косна) речовина – в її утворенні живі організми не брали участі (гірські породи, мінерали). 
Ноосфера – це сфера взаємодії суспільства та природи, в межах якої людська діяльність стає визначальним фактором розвитку.
Раціональне природокористування – це використання природних ресурсів в обсягах та способами, які забезпечують сталий економічний розвиток, гармонізацію взаємодії суспільства і природного середовища, раціоналізацію використання природно-ресурсного потенціалу, економічні механізми екологобезпечного природокористування.
Екологічне мислення – загальне розуміння, що безпечне існування та розвиток людства можливі тільки за умови відновлення екологічної чистоти його середовища існування та гармонічної взаємодії з нею.
Сталий розвиток – загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі.

                      Адаптація як загальна властивість біологічних систем
Адаптація – пристосування організму до певних умов існування, які постійно змінюються.
Преадаптація – виникнення в організмі (або органі) потенціально адаптивних ознак, які можуть мати пристосовне значення в змінених умовах існування.
Постадаптація – еволюційні зміни організмів (або органів), що удосконалюють існуючі пристосування (адаптації) даного виду до вже освоєних ним умов існування.
Адаптивний потенціал – міра пристосувальних можливостей виду в мінливих умовах довкілля.
Адаптивна радіація – утворення в ході еволюції з однієї групи організмів численних різноманітних форм. 
Коеволюція – еволюційна взаємодія організмів різних видів, які не обмінюються генетичною інформацією, але тісно пов'язані біологічно.
Коадаптація – це взаємне (поєднане) пристосування видів один до одного в ході еволюції, спрямоване до взаємної вигоди, що підсилює міжвидові корисні зв'язки в біоценозі; прикладом коадаптації є еволюція квіткових рослин і багатьох комах, гризунів і рослин.
Адаптивні біологічні ритми – це регулярні зміни життєдіяльності біологічних систем, що збігаються за періодом із зовнішніми геофізичними циклами; вони властиві для усіх біосистем й відбуваються на усіх рівнях життя.
Фотоперіодизм – фізіологічна реакція організмів на добовий ритм освітлення.
                                               

                                         Основи еволюційного вчення
Природний добір – виживання та переважне розмноження найбільш пристосованих до умов навколишнього середовища живих організмів.
Мікроеволюція – сукупність еволюційних процесів, які відбуваються в популяціях одного виду.
Ізоляція – обмеження або порушення вільного схрещування індивідів і перемішування різних форм організмів; один із чинників еволюції.
Дрейф генів – це коливання частот генів в ряду поколінь, викликані випадковими причинами, наприклад нечисленністю популяцій. 
Дивергенція – розходження ознак і властивостей у спочатку близьких груп організмів в ході еволюції; результат існування в різних умовах і неоднаково спрямованого природного відбору.
Конвергенція – виникнення подібностей між організмами різних видів, які мешкають у схожих умовах
Паралелізм – незалежний розвиток подібних ознак в близькоспоріднених груп організмів.
Біологічний прогрес – переважання народжуваності в популяціях над смертністю (високий потенціал виживання); характеризується зростанням чисельності особин, розширенням ареалу проживання, підвищенням внутрішньовидової мінливості. 
Біологічний регрес – це еволюційний рух, при якому відбувається скорочення ареалу проживання; зменшення чисельності особин через непристосованість до середовища проживання; зниження числа видів через тиск інших видів, вимирання виду. 
Генетична структура популяції – співвідношення в ній різних генотипів і алелей.

Генофонд – поняття, що описує сукупність всіх генних варіацій (алелей) певної популяції.